DytSadok.info

Сторінка психолога

Парфенюк Юлія Олександрівна- практичний психолог

Освіта: повна вища педагогічна

Кваліфікація: "спеціаліст"

Стаж роботи: 2 роки

Моє кредо: "Дитинство - це ранок життя людини,

а ранок має бути щасливим".

Б. Моралес

Нормативно правова база ПСИХОДОГІЧНОЇ СЛУЖБИ

Коли потрібно звертатися до психолога?

Якщо проблема не розв’язується тривалий час.

Якщо Ви знаєте, як розв’язати проблему, але Вам все-таки потрібна допомога.

Якщо Вас щось тривожить у дитячій поведінці, але Ви не можете зрозуміти причину.

Якщо Вам здається, що малюк відстає в розвитку від своїх однолітків. Швидше за все, Вам це здається. Але краще розставити всі крапки над І і не мучити дитину порівнянням з іншими дітьми.

Якщо у Вас є сімейні проблеми, і це відбивається на дитині.

Практика показує, що нерозуміння батьками ролі психолога в дитячому саду призводить до уникнення і відмови від зустрічей з ним.

Хочеться відразу роз’яснити ситуацію: психолог і психіатр, (з яким часто нас порівнюють) мають суттєві відмінності в роді діяльності.
Психіатр – лікар, що займається відхиленнями (порушеннями) в психічній сфері людини. Він може поставити діагноз, призначити, при необхідності, медикаментозне лікування, дати направлення в спеціалізований садок.

Психолог (дитячий) – педагог, який займається з дітьми, які не мають відхилень у психічній сфері. Він не ставить діагноз, а може зробити умовно-варіативний прогноз на майбутнє. При необхідності може запропонувати пройти консультацію у спеціалістів: психіатра, невролога, логопеда.

Основним методом роботи психолога є – спостереження за розвитком дитини на всіх вікових етапах, відстеження динаміки розвитку пізнавальної, емоційно-вольової, особистісної сфер дитини. При необхідності, психолог проводить індивідуальні чи підгрупові заняття з дітьми, що мають розвиваючу спрямованість. Всі заняття проходять в ігровому ключі, часто в роботі використовуються казки, рухливі ігри, психогімнастичні етюди, елементи арттерапії (творча діяльність). Діти зазвичай з великою охотою відвідують такі заняття.

На жаль, вирішити психологічні проблеми дітей тільки в умовах дитячого садка, на заняттях з психологом неможливо.

Без взаємодії з батьками дитини така робота буде носити поверхневий характер, і та позитивна динаміка, яка з’явиться у розвитку дитини, дуже скоро зійде нанівець. Тому, в першу чергу, бажання батьків взаємодіяти з психологом, допомогти дитині подолати проблемні моменти, є найважливішим фактором на шляху змін на краще.

Тільки спільна плідна робота дасть позитивний результат.

Як відомо, краще не чекати проблеми, а зробити все, щоб її уникнути. Тому взаємодію з психологом краще починати з самого раннього віку.

Починаючи з ясельного віку кожна дитина потрапляє під пильну увагу психолога, який супроводжує процес адаптації дитини до дитячого садку. Перебуваючи в групі, психолог виділяє дітей зі «важкою» адаптацією, спостерігає за особливостями її нервово-психічного розвитку, всіляко підтримує її, проводить розвиваючі і психопрофілактичні заняття з групою дітей, зазвичай у вигляді рухливих ігор, пальчикової гімнастики,арт-терапевтичних технік.

Батькам, які оформляють дитину в дитячий садок, варто прийти на індивідуальну консультацію з психологом, з метою отримати максимально повну інформацію про особливості характеру дитини, познайомити батьків з розпорядком дня в дитячому саду іт.д.

Бесіда, спостереження, анкетування – методи, які допоможуть психологу на консультації краще зрозуміти і зпрогнозувати варіанти розвитку дитини, підібрати оптимальні умови для розкриття її інтелектуальних особливостей. Батькам буде корисно навчитися дивитися ніби зі сторони на свою дитину і підібрати оптимальну стратегію виховання, що опирається на безумовну любов і довіру.

Як зберегти психічне здоров’я дітей під час війни

Поради, які допоможуть вашим дітям пережити важкі для всієї України часи через військовий наступ Росії:

Проводьте алегорії з улюбленими казками.

Коли збираєте дитину в укриття, поясніть, що кожен герой казок проходить випробовування на сміливість та можливість витримати щось неприємне. Пригадайте улюблені казки вашої дитини та які там були випробовування.

Це допоможе малечі зрозуміти не унікальність ситуації, допоможе запустити механізми адаптації.

Вигадуйте нових фантастичних персонажів.

Звісно, під землею у підвалах та укриттях холодно або жарко, тісно, темно і лячно. Але в нас є уява! Пограйте з дитиною в гру "А зараз вигадаємо щось кольорове, щось дивне, щось з вухами, та інше" - персональний тотем-захисник, як Патронус у Гарі Поттера.

Так ми зможемо зменшити вплив депривації від замкнутого простору.

Розказуйте про янголів, які захищають.

Коли лунають вибухи та постріли, але ви в безпечному місці та захищені, можна з дитиною уявляти великі крила Янголів, що боронять наших солдатів та допомагають їм нас захищати.

Так ми допоможемо малечі відчути себе в безпеці.

Малюнки захисникам.

Коли у дитини виникають питання, що ми можемо зробити для допомоги, — малюйте з малечею малюнки підтримки та сміло викладайте їх у соціальні мережі.

Так дитина побачить і відчує, що вона теж робить щось важливе.

Фізичні ігри, дихальні вправи, навчання за планом, вивчення іноземної мови.

Так ми допомагаємо стабілізувати організму психічну систему після дезорганізації воєнним станом.

5 вправ дорослим, щоб знизити тривогу

Перша вправа — раціональна. Потрібно дізнаватися правдиву інформацію про ситуацію і вірити у свою готовність виконувати ті дії, які нам допоможуть впоратись.

Все, що нам наказують робити наші військові, тероборона чи протиаварійні організації, треба виконувати. Тримайте в голові все, що вам допомагало колись в минулому, коли ви були у стресі. Ви вже не один раз впорались зі стресом, впораєтесь і тепер!

Друга вправа — дихальна. Вам потрібно відчувати своє дихання і використовувати його, щоб відновити рівновагу. У цьому допоможе так зване «квадратне» дихання: 4 секунди на вдих, 4 секунди — затримка дихання, 4 секунди на видих і 4 секунди — затримка без повітря.

Третя вправа — обмежувальна. Обмежуйте свій інфопотік. Просто не читайте новини. Якщо щось станеться — вам скажуть сусіди чи друзі.

Четверта вправа — тілесна. Відчуйте ноги на підлозі. Станьте в кут, де ви відчуваєте себе захищеним. Думайте про тіло, про те, що воно відчуває. Ви пружна людина, ви гнучка людина, ви міцно стоїте ногами і опираєтесь спиною. Нормалізуйте дихання і споглядайте за м’язами. Ваші м’язи розслабляються не всі одразу. Просто називайте частини тіла, де ваші м’язи розслабляються. Покладіть руку на серце, послухайте стукіт серця, усвідомте себе живим.

П’ята вправа — аналітична. Ця техніка полягає в пошуку тверджень, альтернативних вашим тривожним думкам. Такі альтернативні твердження допомагають знизити тривогу та зосередитись на виході зі складної ситуації.

Психологічна допомога під час війни: правила й принципи

Дорослі й, зокрема діти, які перебувають у гострому стресовому стані, потребують зовнішньої підтримки. Гострота стресової реакції залежить від:

ступеня залученості — дитина стежила за воєнними подіями по телевізору чи перебувала в їхньому епіцентрі — постраждала сама або її рідні, знайомі;

індивідуальних особливостей — вразливість, вміння опанувати себе;

попереднього травмівного досвіду — дитина була жертвою або свідком стресогенної події, втратила близьких тощо.

Дорослий, який надає дитині первинну психологічну допомогу (ППД), повинен спиратися на три оперативні принципи — дивитися, слухати, спрямовувати. Крім цього, він має керуватися правилами:

невідкладності — надавати допомогу якнайшвидше: що більше часу мине після травмування, то ймовірніше, що у дитини виникне посттравматичний стресовий розлад (ПТСР);

наближеності до місця подій — надавати допомогу безпосередньо на місці або у звичній обстановці й соціальному оточенні — у будинку, лікарні чи сховищі, тобто там, де сім’я та дитина перебуває одразу після події;

очікування, що нормальний стан відновиться, — підтримувати впевненість потерпілих у тому, що все нормалізується;

єдності психологічного впливу — надавати допомогу має одна й та сама людина відповідно до уніфікованої процедури психологічної допомоги;

простоти психологічного впливу — відвести дитину від джерела травми, дати їй змогу вмитися, поїсти й відпочити у безпечному місці, а за бажанням — виговоритися.

Як надати первинну психологічну допомогу дорослому під час війни

Для того щоб поліпшити психічний стан людини, дайте їй змогу:

висловитися за потреби, а потім намагайтеся повернути її до раціональності. Ставте прості короткі запитання та схвалюйте її дії, наприклад так: «Як ви дісталися до сховища?» … відповідь… «Ви дуже уважна й рішуча людина!»;

подбати про себе. У жодному разі не давайте людині змоги грати роль «жертви», тобто використовувати екстремальну ситуацію, щоб отримати вигоду — «Я не можу нічого робити, адже я пережив (-ла) такі страшні події». Наприклад, не пропонуйте їй пляшку з водою, аби вона могла попити, натомість скажіть: «Вода стоїть біля дверей, підіть і візьміть собі воду»;

поспілкуватися з іншими потерпілими. Приміром, учасники стресогенної ситуації можуть обмінятися номерами телефонів чи домовитися про зустріч;

подивитися на ситуацію інакше. Покажіть, що навіть зі стресогенної ситуації можна винести щось корисне. Нехай людина поміркує, якого досвіду набула й чого навчилася, чому змогла запобігти завдяки своїм зваженим діям та рішенням.

Як надати первинну психологічну допомогу дитині під час війни

Запевніть дитину в тому, що ставитеся до її переживань серйозно та знайомі з дітьми, які зазнали таких самих випробувань: «Я знаю одного сміливого хлопчика, який пережив таку саму ситуацію».

Створюйте атмосферу безпеки — обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте та грайте з нею.

Переглядайте разом із дитиною «позитивні» фотографії чи зображення — так зможете звернутися до приємних образів із минулого, послабити неприємні спогади.

Спрямовуйте розмову про воєнні події в інший напрям — переходьте від опису деталей до опису почуттів: спонукайте дитину описувати не деталі події, а її почуття.

Допомагайте вибудувати життєву перспективу — визначити конкретні цілі та окреслити конкретні терміни.

Повторюйте, що відчувати безпорадність, страх, гнів — нормально.

Підвищуйте самооцінку дитини — частіше хваліть її за хороші вчинки.

Грайте в ігри з піском, водою чи глиною — взаємодія з такими матеріалами дасть дитині змогу виразити переживання за допомогою образів.

Не дозволяйте потурати вами — не виконуйте будь-які бажання дитини з жалю до неї.

Як допомогти дитині, що опинилася в епіцентрі воєнних подій. Поради для дорослих

Подбайте про те, щоб дитина була поруч із близькими

Простежте, щоб дитину не розлучали з батьками чи іншими близькими дорослими. Не залишайте дитину без нагляду. Якщо поруч з дитиною немає дорослих, передайте її до служби захисту дітей або постарайтеся знайти близьких дитини чи зв’язатися з іншою родиною, яка може про неї подбати.

Убезпечте дитину від жахіть

За можливості зробіть так, щоб дитина не бачила трагічних сцен, наприклад тяжких поранень або катастрофічних руйнувань; не чула страшних розповідей про те, що сталося. Також убезпечте дитину від журналістів і розпитувань сторонніх людей, які не є членами рятувальної групи та екстреної медичної допомоги.

Покажіть дитині, що вона не сама

Зберігайте спокій, говоріть м’яко, будьте привітні. Вислухайте думки дитини про те, що відбувається. Під час розмови намагайтеся перебувати на одному рівні з дитиною й підтримувати зоровий контакт, використовуйте прості, зрозумілі слова та пояснення. Відрекомендуйтеся — назвіть своє ім’я та скажіть, що прийшли допомогти. Дізнайтеся, як звуть дитину, звідки вона та інші подробиці, які допоможуть знайти її близьких. Якщо поруч із дитиною перебувають батьки чи опікуни, допоможіть подбати про неї. Якщо перебуваєте з дитиною певний час, постарайтеся залучити її до гри або розмови.

"Куточок усамітнення" як засіб зняття психологічної напруги для дітей

Для дитини дошкільного віку перебування в шумному колі людей, зміна обстановки, постійні тривоги, тривале перебування в укритті є серйозним стресом. Для психологічного розвантаження в умовах війни рекомендується вдома розмістити "Куточок усамітнення".

Ця зона являє собою особистий простір дитини, де малюк може "сховатися" від оточуючих, висловити свої негативні емоції, відволіктися від метушні з допомогою цікавих спокійних ігор і просто відпочити в тиші.

Таким чином, "Куточок усамітнення" допомагає вирішити наступні психолого-педагогічні завдання:

сформувати умови для розвитку емоційної сфери дошкільника;

допомогти дітям адаптуватися до нових умов;

попередити нервове перенапруження дошкільників, виникнення конфліктних ситуацій.

"Куточок усамітнення" повинен являти собою комфортний простір. Дитині необхідно відчувати себе в безпеці, бути впевненим в тому, що її ніхто не потривожить в цій зоні. Часто таку зону оформляють у вигляді куреня, намета, будиночка. Рекомендується, щоб всередині було багато подушок, улюблені іграшки, картини та інші дрібниці, які допоможуть реалізувати ідею. Таким "Куточком усамітнення" може стати м’який диванчик або невеликий коврик. Діти можуть брати безпосередню участь у облаштуванні такої зони. Безумовно, необхідно подбати і про безпеку дітей. Так, ні в якому разі не можна розміщувати в куточку дрібні, гострі і предмети, що б'ються, фарби та інші хімічні речовини.

Важливою складовою такої зони відпочинку є її наповнення, зокрема він повинен містити ігри, спрямовані на зняття психологічної напруги, масажери.

"Куточок усамітнення" повинен містити різні матеріали, спрямовані на розрядку накопиченої негативної енергії у малюка. Наприклад, це може бути м'яка дитяча боксерська "груша", спеціальна подушка з сумним смайликом, коробочка, в яку можна рвати папір, барабан, іграшкові гучномовці. Наповнення вибирається в залежності від можливостей і поставлених конкретних цілей.

"Випустивши пару", малюкові потрібно заспокоїтися, зарядитися позитивною енергією. Тому центральне місце в такій зоні займає комфортний диван з подушками. Поруч можна поставити невеликий столик для настільних ігор. Крім того, у дитячому садку "Куточок усамітнення" може містити такі предмети:

ляльки, з якими малюк може поділитися своїми "секретами";

"скринька побажань" для дитячих малюнків;

матеріали для розвитку і творчості (олівці, фломастери, папір, книги);

фотоальбоми;

сенсорні подушечки та інші ігри для розвитку дрібної моторики (наприклад, сортери, ігри-вкладиші, коробочки з крупами, кінетичний пісок, масажні кульки).

Улюблені книги також допоможуть дитині впоратися з поганим настроєм. Матеріали у зоні відпочинку слід регулярно оновлювати. Але основні елементи рекомендується залишити без зміни - для того щоб малюк комфортно відчував себе в знайомій обстановці.

Як організувати себе під час війни?

Людина так влаштована, що не може постійно працювати в одному режимі. А в стресових умовах, спричинених війною, - тим паче. Періодично відбувається занепад сил, опускаються руки і зовсім не хочеться нічого робити. У цей момент важливо себе підбадьорити і мотивувати, щоб повернутися у стрій.

Згадайте про свої сильні сторони

Сумнів у собі та своїх можливостях — поширена причина втрати сил і небажання щось робити. Нагадуйте собі про свої досягнення та переваги. Похваліть себе за навички, які у вас добре розвинені, та почніть діяти.

Займіться тим, що вам подобається

Коли мотивація на нулі, складно просто встати і приступити до виконання трудомісткої роботи, тому, щоб запустити когнітивні процеси, почніть з розминання. Саме таким розминанням можуть стати справи, які приносять вам задоволення. Ці дії покращать настрій і допоможуть повернути натхнення, в результаті у вас з’явиться більше сил на реалізацію робочих завдань.

Святкуйте навіть маленькі перемоги

Це допоможе створити позитивні навички. Не обов’язково щоразу купувати торт. Достатньо просто відзначити, що трапилося щось хороше.

Зосередьтеся на вирішенні проблеми

Тут важлива концентрація не на самій проблемі, а саме на її вирішенні. Продумайте всі можливі варіанти.

Слідкуйте за своїм здоров’ям

Погане самопочуття сильно відволікає від роботи та знижує рівень продуктивності. Займайтеся танцями, спортом, бувайте на свіжому повітрі.

Рекомендації батькам з підготовки дітей до дитячого садка

Привчайте малюка до самостійності й доступного для його віку самообслуговування.

Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять, чому ви хочете, щоб вона туди пішла.

Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині, як їй пощастило - восени вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтеся своєю дитиною,
адже її прийняли до дитячого садка.

Учіть дитину гратися. Психологи виявили чітку закономірність між розвитком предметної діяльності та її звиканням до дитячого садка. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками. Уперше потрапивши до дитячого садка, вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко йде на контакт із будь-яким дорослим.

Робіть разом з дитиною нескладну систему прощальних ритуалів, так їй буде легше відпустити вас.

Пам'ятайте, що на звикання дитини до дитячого садка може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили, можливості і плани.

Чим з більшою кількістю дітей і дорослих, з якими дитина спілкуватиметься у дитячому садку, вона побудуєстосунки, тим швидше вона звикне. Допоможіть їй у цьому. Познайомтесь з іншими батьками та дітьми.Відвідуйте разом з дитиною прогулянки у дитячому садку.

Дорогою у дитячий садок обговоріть з дитиною, що на неї чекає. Дуже важливо, щоб розмови про дитячий садок супроводжувалися лише позитивними емоціями. У Вас має бути спокійний голос і впевнена інтонація.

Ніколи не лякайте дитину дитячим садком. Приблизно за тиждень першого відвідування дитячого садка попередьте дитину про це, щоб вона спокійно очікувала майбутню подію.

Прийоми, що полегшують дитині ранкові прощання

Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання, інакше

малюк відчує ваше занепокоєння і йому буде ще складніше заспокоїтися.

Покладіть малюку до кишеньки яку-небудь пам'ятну річ, що нагадуватиме про вас, як сильно ви його любите.

Ніколи не намагайтеся «вислизнути» непомітно від дитини, якщо хочете, щоб вона вам мдовіряла.

Вигадайте забавний ритуал прощання й строго дотримуйтеся його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиками або що-небудь подібне.

Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.

Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч би які істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастеся дитині, надалі вам буде вже набагато складніше впоратися з її вередуваннями.

Як зробити дорогу до дитсадка веселою та цікавою?

    Вранці батьки поспішають на роботу, а дітям зовсім не хочеться нікуди йти… Як же зробити дорогу до дитячого садка веселою і цікавою – і для дітей, і для дорослих?
    Якщо у дитини кепський настрій – розкажіть їй казку або вигадану оповідку про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс абощо.
    Фантазуйте! Дитина зацікавившись, може продовжити розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвиткові її уяви та мовлення.
    Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або пограйте з нею в «Буріме»: нехай вона скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, у яких ці слова римуються. Потім навпаки – ви загадуєте, а дитина римує. Скажімо «бджілка» - «квітка»: «Пролетіла бджілка і зраділа квітка».
    Можна також вигадувати разом з дітьми загадки. Наприклад, «Руда, хитра…(не відгадав – продовжуйте далі) живе в лісі за зайцями ганяється».
    І нехай спочатку це буде не дуже образно й складно – але ж весело!

Як допомогти дитині впоратись зі стресом під час воєнного стану

     Чим менша дитина, тим менше інформації

     Будь-яка дитина будь-якого віку перебуває в контакті з почуттями дорослого. Навіть якщо ми нічого не говоримо, але хвилюємося, дитина “втягується” в нашу воронку. Чим активніші емоції, тим важливіша раціоналізація– пояснення.

     Дитині до двох років можна просто говорити (навіть подумки)“Я з тобою. Ти в безпеці. Я впораюсь. Я можу подбати про тебе і про себе”. Дитину важливо обіймати або хоча б торкатися до тіла, важливо, щоб ніжки дитини й спинка відчували опору.

     Дитині до 10 років можна сказати:“Мама / тато засмутилися, бо дізналися новини. Далеко (важливо дистанціювати дитину від події) кілька (важливо визначити кількість) людей, які дуже зляться, зробили іншим боляче. (Вони вчинили погано, пошкодивши, зруйнувавши, зробивши боляче). Зараз багато людей піклуються і виправляють те, що можна виправити. Дуже шкода постраждалих… Ми можемо про них (подумати, помолитися, побажати чогось доброго, поставити свічку, покласти квіти). Але ми в безпеці. Тато і мама поруч з тобою. Ми про тебе дбаємо і будемо дбати”.

     Дуже важливий акцент: від того, що у світі є група жорстоких людей, сам світ не поганий. І більшості людей можна довіряти. Звичайно, якщо дитина зовсім не ставить запитань, ми обмежуємося короткою фразою. Якщо дитина поставила запитання– коротко відповідаємо, чекаючи наступного запитання.

      Відповідати на запитання дитини обов’язково. Якщо відповіді в нас немає, її важливо разом зі старшою дитиною шукати в інтернеті, в авторитетних знайомих. Говорити можна тільки зі стану своєї дорослої стабільності. Дитині будь-якого віку небезпечно дізнаватися про трагедії з телевізійних новин. Кордон між фантазійним (екранним) життям і об’єктивною реальністю розмитий. Багато дітей переносять усе, що бачать на екрані, у свій внутрішній світ. Для них це може бути позамежним навантаженням.

     Складна тема– привід поговорити

     Поговорити про те, що робити в екстремальних ситуаціях, привід уточнити:

знає чи пам’ятає дитина свої прізвище, адресу, телефон.

     Слова, які важливо чути дитині:

     Зараз ми в безпеці. Я і багато людей зроблять все, щоб ми були в безпеці.

     У всіх своя доля і своє життя. Я вірю в твою та нашу щасливу і добру долю.

     Поганих людей набагато менше, ніж хороших. Давай згадаємо тих, хто тебе любить, і тих, хто про тебе піклується.

     Важливі дії:

Якщо є можливість дій– подумати, яка допомога, які посильні дії-можливості є в цій ситуації.

Грати. Лімбічна система мозку– активна під час страху та гри. Нехай у дітей там буде гра.

Обіймати: кожен раз обіймаючи дитину, ми створюємо навколо неї додаткові кордони безпеки.

Дозволити, якщо це необхідно, проявити напругу тілесно– побігати, пострибати, покричати.

Малювати й розмальовувати мандали (малювати в колах), описувати долоньки, стопи, усе тіло, розмальовувати розмальовки з широкими межами– усе це допомагає повертати відчуття кордонів.

Вибирати матеріали, над якими можна відчувати контроль– пластилін, глина, хлібний м’якуш, кінетичний пісок, тісто, малювати олійною пастеллю або восковою крейдою.

Використовувати обривну аплікацію (руками рвати кольоровий папір на дрібні шматочки і з цих шматочків за допомогою клею-олівця робити колаж).

Малювати олійною пастеллю на темному папері.

Стрибати, масажувати ніжки.

Робити дихальні вправи (видих довший за вдих)– свисток, флейта, мильні бульбашки, кульки.

Малювати– майструвати будиночки, робити істот з будиночками на спинках (наприклад, равликів), грати зі сірниковими коробками.

Фантазувати– малювати, моделювати, створювати уявний чарівний безпечний світ. Якщо зараз немає можливості трансформувати страх, створити для нього сейф– скриню, папку. Намалювати, покласти в “надійне місце”, міцно-міцно закрити. (Це дає тимчасовий перепочинок від страху).Створювати образ Зберігача (чогось більшого, ніж просто людина), Ангела, чарівного-провідника, Собаку тощо.

Говорити щиро.

Грати з водою. Уявляти воду, водний простір, спостерігати, як

бурхливі хвилі трансформуються в баранці, малювати водний простір (нехай цей малюнок буде динамічним– починаємо з сильних хвиль, які поступово заспокоюються, тримати руки під водою, поступово зменшуючи натиск, тарабанити по воді долонями, знижуючи інтенсивність).

Жашківська міська рада

Відділ освіти Жашківської міської ради